Πάντα ῥεῖ
Не можливо двічі увійти в одну і ту ж річку
Гераклі́т Ефе ́ський

Під час однієї групової терапії прозвучала фраза: “Так, як було колись, вже не буде ніколи!”. Вона пролунала з болем і відчуттям безсилля. І стосувалася не лише діагнозу, а й усього, що хвороба здатна забрати.

Це – втрата однієї або обох грудей. Втрата спокою через постійні думки про рецидив або партнера, який не впорався з випробуванням. Втрата друга, який не знає, що сказати і як підтримати та втрата власної привабливості через випадіння волосся, зміну ваги чи інші побічні ефекти лікування. І мабуть, найважче – втома від нескінченної "боротьби". Список можна продовжувати. 

У повсякденному житті ми часто реагуємо на зміни з насторогою. Навіть хороші новини іноді викликають тривогу, бо вони змушують нас пристосовуватися до нового або розвиватися у невідомому напрямку.

Це природна реакція. Так працюють наші захисні механізми. Вони намагаються зберегти відчуття стабільності, адже стабільність ми часто сприймаємо як безпеку. Якщо нічого не змінюється – нічого й не загрожує.

Усі наші механізми особистісної регуляції існують, щоб допомагати нам взаємодіяти зі світом і покращувати якість життя. Але іноді вони працюють проти нас. Так буває, коли навіть хороші зміни лякають невідомістю та сковують. А коли новини погані, спротив здається логічним і навіть необхідним. Водночас варто пам’ятати про два важливі аспекти, які можуть змінити нашу первісну реакцію спротиву.

Перший аспект полягає у тому, що дуже часто погані новини мають невідворотний характер. В цьому контексті, противитись тому що вже сталося немає ніякого сенсу, адже, як би ми цього не хотіли, неможливо повернути час назад, а отже – переграти події. 

Другий аспект стосується тієї пасивності, яка зазвичай виникає внаслідок нашої реакції спротиву на негативні події. Тут можна згадати метафору жертви, адже залишаючись пасивними, бездіяльними у складній життєвій ситуації, ми перетворюємося на свого роду жертву, яка відчуває себе безсилою, і це спричиняє їй багато болю. 

Отже, спираючись на цю рефлексію, спробуємо розробити альтернативний план дій,  дорожню мапу нового способу реагування. 

Протилежністю безсилля є активна позиція. Прийняття того, що сталося, – перший крок до дії. Коли ми перестаємо чинити опір фактам, з’являється можливість реагувати, а не застрягати в точці болю. Це допомагає йти в ногу з часом навіть у складних обставинах. Активність повертає нам відчуття контролю над власним життям. Ми обираємо, як реагувати, замість того, щоб віддавати це на волю випадку.

Прийняття та готовність діяти стають відправною точкою нового шляху. Це початок іншого стосунку з життям і з собою. Як казав Геракліт: «Двічі в одну річку не ввійдеш». Ця думка – не про втрату, а про зміну. Ми не можемо повернути те, що було, проте можемо створити нове – інше, сильніше, можливо, навіть краще.

Матеріал підготовлено в межах проєкту “Психологічна підтримка онкохворих: Ми поруч!”, що реалізується Mission Kharkiv за підтримки програми "Спроможні та сильні", яка впроваджується Фондом Східна Європа за сприяння Швейцарії.

Думки, викладені у цій статті, не обов’язково відображають позицію Фонду Східна Європа і Швейцарської агенції розвитку та співробітництва.

‍